Понеділок, 20 травня 2024

Новини і події

Графік роботи

Четверта п'ятниця
кожного місяця –
санітарний день
(бібліотека не обслуговує користувачів).

До 130-річчя від дня народження Миколи Хвильового (1893–1933), українського прозаїка, поета, публіциста, політичного діяча

 

imageІстинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п'янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорсткий до себе і до інших, хворобливо вражливий і гордий, недоторканий і суворий, а часом — ніжний і сором'язливий, химерник і характерник, залюблений у слово, у форму, мрійник.

                                                  

 Володимир Коряк 

 

 

 

 

Микола Хвильовий (справжнє ім'я – Фітільов Микола Григорович; літературні псевдоніми: Юлія Уманець, Стефан Кароль, Дядько Микола) – український прозаїк, поет, публіцист, політичний діяч, один з основоположників пореволюційної української прози. Один з найвідоміших представників Розстріляного відродження, ідейний натхненник гасла «Геть від Москви!».

Народився Микола Хвильовий 13 грудня 1893 р. в селищі Тростянець Харківської губернії (нині – Сумська область) в родині вчителів. З самого дитинства батько прищепив синові любов до надбань світової культури. Навчання у Охтирський чоловічій гімназії та, згодом, в Богодухівській гімназії майбутній письменник був змушений залишити; причинами виключення були передусім зв’язки з соціалістами-революціонерами (есерами), а також його непростий характер та зухвале ставлення до гімназійного начальства.

Підлітком мандрував у пошуках заробітку Донбасом та півднем України, від 1916 р. брав участь у Першій світовій та, пізніше, у громадянській війні, які сформували в ньому переконаного більшовика. У квітні 1919 р. Хвильовий вступив до Комуністичної партії більшовиків України – КП(б)У.

На початку 1921 р., демобілізувавшись, М. Хвильовий переїхав до Харкова, де і розпочав свою літературну діяльність. Він почав друкуватися в газетах і журналах, був одним із організаторів літературно-художнього життя, він – член-засновник багатьох тогочасних літературних організацій: «Гарт» (1923), ВАПЛІТЕ (1926), ВУСПП (1927), «Політфронт» (1930).

Його перші поетичні збірки «Молодість» (1921) і «Досвітні симфонії» (1922), а також поема «В електричний вік» (1921), які були позначені впливами неоромантизму та імпресіонізму, отримали досить високу оцінку тогочасних літературознавців. У 1923 р. було опубліковано першу прозову збірку «Сині етюди», пізніше – збірка оповідань «Осінь» (1924), повість «Санаторійна зона» (1924) та ін.

Громадянська активність зробили Хвильового центральною постаттю в літературному процесі 1920-х років. Його визнали одним з ідейних лідерів українського націонал-комунізму, що виник унаслідок активізації опору більшовицькій великодержавницькій політиці.

У 1920-ті роки Хвильовий повністю підтримував і впроваджував у життя політику «українізації», яку було проголошеної партією у 1923 р., він відкрито виступав проти русифікації в розвитку української літератури, шукав шляхи самостійності українського літературного процесу.

Центральною для письменника була проблема історичного буття України, української культури і він бачив порятунок лише в тому, щоб заперечити москвофільські тенденції частини тогочасних літераторів. Окрім цього, Хвильовий відкрито проповідував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва.

У 1925 р. він висунув гасло «Геть від Москви!», вважаючи, що для творення своєї власної культури Україна має відмовитись від копіювання російської культури за «московським шаблоном». У своїх книгах памфлетів «Камо грядеши» (1925), «Думки проти течії» та «Апологети писаризму» (1926), і особливо у статті «Україна чи Малоросія?» (1926 р., яка вийшла друком лише у 1990 р.) автор висунув вимогу перед новою українською літературою: припинити наслідувати Москву й орієнтуватися на «психологічну Європу». М. Хвильовий вважав, що на зміну провідній ролі Європи в культурному процесі має прийти «євразійський Ренесанс», у якому провідну роль відводив новій українській культурі. Епіграфом до статті були обрані рядки Фрідріха Шиллера: «Рабство – річ ганебна, але рабська психологія у свободі – гідна зневаги».

Про українську державність М. Хвильовий писав, що «Україна доти буде пляцдармом для контрреволюції, доки не пройде той природний етап, який Західна Європа пройшла в часи оформлення національних держав».

Після цих висловлювань і гасел у 1926 р. Й. Сталін ініціював боротьбу з так званим «хвильовізмом». Твори Хвильового конфісковували, а кілька його літературних журналів закрили.

Заклики М. Хвильового повернутися обличчям до Європи викликали жорстку реакцію москви. Постановою політбюро ЦК КП(б)У від 15 травня 1927 р. літературну дискусію було припинено. Її ініціатори, як й інші лідери українського націонал-комуністичного руху, згодом були знищені.

Микола Хвильовий болісно спостерігав за тим, як зупиняється українізація. Приголомшив його й Голодомор 1932–1933 рр., свідком якого він став, проїхавшись Полтавщиною разом з письменником та літературним критиком Аркадієм Любченком. Із цієї подорожі він повернувся фізично й морально розбитим.

Після арешту свого приятеля письменника Михайла Ялового, передчуваючи наближення тотального терору, на знак протесту проти початку масових репресій, які застосовували до української творчої інтелігенції, 13 травня 1933 р. в Харкові, у будинку письменників «Слово», Хвильовий покінчив життя самогубством.

Смерть Хвильового стала символом краху ідеології українського націонал-комунізму й кінця українського національного відродження 1920–1930-х років.

Твори та ім'я Миколи Хвильового залишалися забороненими майже до останніх років існування тоталітарного радянського режиму в Україні, і навіть могилу письменника зрівняли із землею, а на її місці влаштували «парк культури й відпочинку».

До 130-річчя від дня народження М. Хвильового Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого підготувала віртуальну книжкову виставку, де представлені в більшості своїй прижиттєві видання з фонду відділу рідкісних і цінних книг, а також ресурси електронної бібліотеки  «Культура України». Експозиція презентує літературний спадок письменника, представлений творами різних років видання, поданих за хронологією їх створення.

Окрім віртуальної виставки до уваги відвідувачів Бібліотеки – традиційна виставка видань, які зберігаються у фонді відділу рідкісних і цінних книг. З нею можна ознайомитись у читальному залі рідкісних  і цінних книг з 11-го до 29 грудня 2023 р. за адресою: вул. Набережно-Хрещатицька, 1, кімн. 212, 3-й поверх. Для пошуку інформації про літературну спадщину Миколи Хвильового пропонуємо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та її традиційними картковими каталогами.

 

Інформацію підготовлено
   відділом рідкісних і цінних книг

1/23

Хвильовий, Микола. Я (Романтика) / Микола Хвильовий. – Харків ; Одеса : Держвидав України, 1930. – 31, [1] с. – (Масова художня бібліотечка). – Прижиттєве вид.

 

Шифр зберігання: Рк Ш6(2=Ук) Х30

 

Представлено, мабуть, один з найвідоміших творів Миколи Хвильового – неперевершеного майстра малої прозової форми, одного з найвідоміших представників Розстріляного відродження Миколи Хвильового (справжнє ім’я – Микола Григорович Фітільов; 1893–1933). У соціально-психологічній новелі з філософським елементом «Я (Романтика)», який було створено на початку 1923 р., письменник розкриває психологію мрійників, романтиків революційної доби, душевний конфлікт між старим і новим. Головною темою новели є протистояння добра і зла в душі героя, внутрішнє роздвоєння особистості. Автор засуджує фанатичну відданність революції та наголошує, що вимріяне майбутнє не може наблизити людина з роздвоєним «я», тому що ця подвійність натури неминуче та послідовно веде до виродження та деґенерації особи, і ціною злочину світлого майбутнього не побудувати.

У Новелі «Я (Романтика)» Микола Хвильовий у художній формі передав свої особисті тривогу, сумління та роздвоєність душі.